Слобода (Бурынский район)


Слобода (Бурынский район)


Село
Слобода
укр. Слобода
Страна
Украина
Область
Сумская
Район
Сельский совет
Координаты
Основан
Население
3056 человек (2001)
Конфессиональный состав
христиане
Часовой пояс
Телефонный код
+380 5454
Почтовый индекс
41714
Автомобильный код
BM / 19
КОАТУУ
5920986001
Слобода (Бурынский район) (Украина)
Слобода
Слобода (Бурынский район) (Сумская область)
Слобода
Слобода (Бурынский район) (Бурынский район)
Слобода

Слобода (укр. Слобода) — село, Слободский сельский совет, Бурынский район, Сумская область, Украина.

Код КОАТУУ — 5920986001. Население по переписи 2001 года составляло 3056 человек [1].

Является административным центром Слободского сельского совета, в который, кроме того, входят посёлки Леонтиевка и Сорочинское.

Содержание

Географическое положение

Село Слобода находится на берегу одного из истоков реки Езуч, ниже по течению на расстоянии в 2 км расположено село Грузское (Конотопский район). На реке и её многочисленных притоках сделаны запруды. Рядом проходят автомобильная дорога Путейская.

Происхождение названия

На территории Украины 10 населённых пунктов с названием Слобода.

История

  • Село основано во второй половине XVII века.
  • Село Слобода розташоване на берегах річок Солов’янка та Єзуч. Займає площу 10800 га. Через село проходить залізниця Киїа-Харків (ст.Путейська) та автотраса Суми-Конотоп. У селі за даними статистики 2578 жителів.

Виникло село у другій половині XVII ст. Землі Слободи належали попу та дяку Микільської церкви м.Путивль. Вірогідніше за все, звідси й назва села – Попова Слобода. Через територію села проходив чумацький шлях, це сприяло розвитку щойно заселеної місцевості.

В XVIII ст. володіли землями поміщики Головін (пізніше територія його володінь має назву Головинка), Черепін (його володіння в селищі Леонтіївка) та Студзинський.

В 1856 р. в селі збудовано Троїцьку дерев’яну церкву. Перша школа заснована в 1870 році. В володіннях Черепіна існувало дві початкові школи. Пізніше після розкуркулення, в куркульських хатах були відкриті ще три школи. В панських будинках була відкрита лікарня, амбулаторія, школа.

Історія будь-якого краю завжди починається з його мешканців. Саме вони творять культуру, прославляють батьківщину своїми подвигами чи просто щоденною працею.

На кінець XIX ст. – початок XX ст. поповослобідські землі переходять у власність до господарств новго покоління – підприємців. Найбільшими землевласниками були Терещенки.

В 1901 р. в маєтках відкривається початкова школа. На новій садибі в Леонтіївці було насаджено парк із каскадом ставків, збудовано маєток, закладено перше в Україні поле для гри в гольф.

В 1913 році була збудована цегляна Архангельська церква. На її освячення приїздив великий князь Михаїл Олександрович, який був хрещеним батьком юного князя Андрія, подружжя М.Апостолів-Короб’їних та Надії Терещенко.

Під час більшовицької революції, в 1918 р. маєток був зруйнований, розграбований і спалений місцевими жителями. Земля відійшла до до Першотравневого радгоспу.

В 1929 році місцевими комуністами були зруйновані церкви.

Життя у сьогоднішній Леонтіївці, Головинці повільно згасає. Раніше було селище Первомайка, зі своєю історією, знищена, залишився тільки на згадок один сад.

Частина будинків в селі стоять порожніми. Молодь не хоче жити в селі, не бачачи життєвої перспективи. Старожили переселяються до центру села, де більш-менш умови кращі.

Окрасою села сьогодні є «красний дім», який своєю появою завдячує спадкоємцям Курдюмових. Він зберігся до наших днів у доволі пристойному вигляді завдяки старанням Рябоконя І.Й. (на жаль Рябоконя І.Й. немає в живихі всі його добрі наміри замерли). Жила в цьому домі поміщиця Зінаїда . в селі дім називають «Зінчин». Сама вона жила в столиці чи за кордоном, а в Слободу приїздила на літній період.

Своїми спогадами поділилась 89-річна старожила села Баранова Марія Афанасіївна:

«Я, Баранова Марія Афанасіївна, народилася 22 січня 1922 року в селі Слобода в сім’ї селянина. 5 дітей було в батьків, я найстарша. Виховала трьох дітей, маю трьох онуків і чотири правнуки.

Тяжке було в мене дитинство. Допомагала виховувати менших. З 12-ти років, в роки голодування, вимушена була з меншим братом йти працювати. Як згадую, сльози накочуються: я за сапку, а брат відерце з кружкою, щоб поливати і в совхоз Первомайку. 5 кілометрів від нас, там приймали на роботу. А ми, щоб не померти від голоду, мама на той час була пухла від голоду, а на руках одне дитя до года, другому брату три, вимушені були йти працювати. Прийшли, стали в шеренгу, я мала на зріст, і щоб казатись більшою, стала на грудочки, а управляючий говорить: «Дівчинко, зійди з грудочок, бо тобі ден працювати треба, а ноги болітимуть». І поставив нас обох на один рядок. Платили: давали кусочок хлібця і затірку. Ми один пайок з’їдали , а другий несли додому матері, сестрі і братам. Мама в дорогу глечик на затірку давала.

В голод найменші брати померли, мама видужала, може завдяки тій пайці, яку ми приносили.

Як згадаю голод, в селі ходили люди пухлі, мерли попід тинами. На нашій вулиці жив Микола Кухоль, він приятелював з батьком, жінка його померла, не пам’ятаю скільки всіх їх було, але люди замітили, що коли хтось заходив до його двору, то назад не повертався. Двоє синів і дочка втекли, бо батько хотів їх порізать, щоб з’їсти. Невдовзі їх нашли на полі мертвими (братів), коло грудей чи то в кармані, чи тримали: були ложки. Одна тільки дочка Катерина вижила, з її розповідей і дізнались, що батько їв людей.

Одного разу пішов і мій батько чогось до Миколи, мати входить до хати і плаче, немає вже Афанасія, напевно вже Микола зарізав. І пішла його гукати, постукала в двері та говорить: «Афанасій, тебе кличуть, виходь» так і врятувався мій батько, говорив, що він уже й ножа гострив. Пізніше його кудись забрали і він не повернувся.

Пережила війну. Мені було 19 років, а тоді таку молодь вивозили до Німеччини, забрали й мене, вишикували в колону, щоб вести до райцентру. Тоді підходить до мене поліцай, та як стусоне в плечі, говорить: «В тебе вдома похорон, а ти стоїш тут». Я обмерла, бігом додому, прибігаю – дома все в порядку, а сусідська дівчина, менша за мене, попросила поліцая, той мене і відпустив. В цій колоні був мій майбутній чоловік, в Бурині двох добровольців заставили туалет чистити, от вони почистили, а тоді городами тікать. Бігли аж до Степанівки, думали, що за ними женуться.

В той час одружених до Германії не брали, то ми й побралися в 1942 році.

Молодь яка залишилась в селі – одружувалась. Чоловік, щоб не забрали німці переховувався, в ожереді (стіг сіна чи соломи), робили двійний прохід, щоб можна було втекти, от він вдень там відсиджувався. А ми в окопі, який був виритий за хатою.

Німці всякі були, були і добрі, нас не обіжали, тільки по сараям лазили. А от мадяри були не хороші. Грязні, вошиві, форма в їх була стара, потрепана. Та й з людей знущались, діставалось жінкам від них і дітям.

В 1944 році німців вигнали з села і відкрилась школа. Два роки школа не працювала. Я пішла вчителювати. Пропрацювала я вчителем 44 роки. Вчителем молодих класів.

З дитинства запам’яталось, як бігали дивитись до Зінчиного будинку (красний дім) лебедів. Кругом будинку було багато квітів, а рядом ставок красівий, через ставок кладки і плавали два лебеді. Я й зараз пам’ятаю ту красоту. Сьогодні ж там і ставок запущений, і кругом зарослі, крім будинка немає нічого.

В селі життя покращало. В магазинах повно всього, якби були гроші. А раніше, пам’ятаю, збиралися групами односельці і на конях їздили вимінювать продукти. В мене був лоскут матерії, то чоловік виміняв його на сіль. Важко жилося, але люди жили з надією на краще. Вийдеш на вулицю, люди голодні, але лунають пісні, то в одному кінці вулиці, то в другому.

Пізніше коли з’явилися колгоспи, а в селі їх було дев’ять, життя покращало. В селі запахло хлібом, бо всі пекли хліб, а зараз пахне ядом, бо всі ядують.

Селом лунали пісні, ??? возили на машинах, і на кожній машині всю дорогу з поля додому співали. Тепер хіба пасіки почуєш. Немає того співу, не має і дитячого сміху. Бо молоді в селі меншає.»

Раніше називались вулиці в честь поміщиків, які були засновниками. Наприклад, засновником в Головинці був граф Володимир Головін, Леонтій Черепін – Леонтіївка. Так само назви Лександрівка, Миколаївщина, Андріяновка, Левківщина. Ці назви вулиць живуть і понині, хоч давно вулиці називаються в честь письменників: Шевченка, Гоголя, Горького, Пушкіна, Лесі Українки.

Історія твориться людьми. Один розповідає так, другий по-другому. Адже вони розповідають так як чули від своїх батьків, дідів.

Нещодавно, при опитуванні людей про історію села, почула новину, що на одному з сільських кладовищ стоїть пам’ятник сину графа Головіна. Історія цього пам’ятника цікава. Раніше він стояв біля церкви, можливо там і захований його син, а потім був чогось в оселях мешканців села. В одних служив підставкою біля дверей, потім попав на звалище. Там де він був – в сім’ї негаразди і його вивезли, зарили в землю. Але ж історію не зариєш.

Нещодавно, один місцевий фермер його знайшов, декілька років він простояв у нього під двором, а потім він його відвіз на кладовище. Обеліск знаходиться не на могилі. Пройдуть роки і хтось з наших ровесників скаже, що там похований син графа.

  • Село было оккупировано фашистами 11 сентября 1941 года. Освобождено от оккупантов 6 сентября 1943 года.

Экономика

  • Первомайский сахарный комбинат, ОАО (с 1999 года — банкрот, стен почти не осталось).
  • Молочно-товарные и свино-товарные фермы ушли в прошлое.
  • «Первомайское», ОАО (тоже банкрот, остались некоторые разрушенные сооружения).
  • «Украина», агропромышленная фирма, ЧП.
  • На территории села функционируют 25 фермерских хозяйств.

Объекты социальной сферы

  • Дом культуры.
  • Детский сад.
  • Первомайская участковая больница.
  • Первомайская общеобразовательная школа І-III ст.
  • Слободская общеобразовательная школа І-III ст.

Достопримечательности

  • Усадебный дом сахарозаводчика А. И. Курдюмова


Примечания


Wikimedia Foundation. 2010.

Смотреть что такое "Слобода (Бурынский район)" в других словарях:


Поделиться ссылкой на выделенное

Прямая ссылка:
Нажмите правой клавишей мыши и выберите «Копировать ссылку»

We are using cookies for the best presentation of our site. Continuing to use this site, you agree with this.