розголосити
1розголосити — див. розголошувати …
2розголосити — [розголоси/тие] лоушу/, о/сиеш; нак. си/, лоус і/т …
3розголосити — 1) = розголошувати (піддати розголосові, оприлюднювати щось; пускати чутку, поговір), розбовкати, розбовкувати, розляпати, розляпувати, виляпати, виляпувати, розплескати, розпліскувати, розклепати, розклепувати, розтріпати, розтріпувати,… …
4розголосити — дієслово доконаного виду …
5порозголошувати — ую, уєш, док. Розголосити усе чи багато чого небудь …
6продзвонити — дзвоню/, дзво/ниш, док., продзво/нювати, юю, юєш, недок. 1) неперех. Док. до дзвонити 1). 2) перех. і неперех. Дзвоном позначити час або повідомити про що небудь. || безос. •• Продзвони/ти по душі/ церк. забити у дзвони, оповіщаючи про чиюсь… …
7промовлятися — я/юся, я/єшся, недок., промо/витися, влюся, вишся; мн. промо/вляться; док. 1) перев. док. Мимоволі розголосити те, що повинно було зберігатися в таємниці; проговоритися. || Заговорити після тривалого мовчання. || чим. Взагалі сказати що небудь.… …
8проязичити — чу, чиш, док., перех., розм., заст. Розголосити …
9розголошений — а, е. Дієприкм. пас. мин. ч. до розголосити. || розголо/шено, безос. присудк. сл …
10розголошення — я, с. Дія за знач. розголосити …
