робітник
1робітник — ника, ч. Рс. Робітник; той, хто створює матеріальні блага …
2Робітник — іменник чоловічого роду населений пункт в Україні …
3робітник — іменник чоловічого роду, істота …
4робітник — а/, ч. Людина, зайнята фізичною працею у сфері матеріального виробництва. || мн. робітники/, і/в. Одна із соціальних верств суспільства …
5роб — 1 іменник чоловічого роду спосіб вживається переважно в орудному відмінку роб 2 іменник чоловічого роду, істота робітник арх …
6робітничий — а, е. Прикм. до робітник. || Власт., притаманний робітникові. || Характерний для робітника. || Який складається з робітників. || Який очолює маси робітників, виражає і захищає їх інтереси. || Здійснюваний робітниками. || Признач. для робітників.… …
7робітничо-селянський — а, е. Який складається з робітників і селян. || Який виражає й захищає інтереси робітників і селян …
8робітний — а, е, заст. 1) Працьовитий. 2) Який працює; трудящий. •• Робі/тні лю/ди у Росії 16 18 та першій половині 19 ст. – робітники підприємств, промислів і т. ін. 3) Признач., відведений для роботи і робітників. •• Робі/тний буди/нок іст. особливий… …
9робітниця — і. Жін. до робітник. •• Ха/тня робітни/ця жінка, яка виконує всю хатню роботу в кого небудь за наймом …
10роб — а, ч. 1) В оруд. в. одн. у сполуч. з прикм. уживається в знач.: спосіб. •• Свої/м ро/бом роби/ти діяти, чинити, поводитися за власним (його і т. ін.) розсудом. Таки/м ро/бом а) отак, таким чином; б) (у знач. вставн. сл.) отже, отож. Ходи/ти… …