покалічений
1покалічений — дієприкметник …
2покалічений — а, е. Дієприкм. пас. мин. ч. до покалічити. || покалі/чено, безос. присудк. сл. || у знач. ім. покалі/чений, ного, ч …
3покалічений — (який має каліцтво, фізичну ваду), понівечений, у[в]богий …
4калічений — а, е. 1) Який зазнав каліцтва; покалічений, скалічений. 2) Ламаний, неправильний (про мову, слова) …
5по — прийм., з місц. і знах. відмінками. по. в сполученні з словами стає префіксом, який надає словам нового або відтінку нового значення слів. Слова з префіксом по. в своїй більшості мають те саме значення, що й в українській літературній мові, і… …
6калічний — а, е, розм. Те саме, що калічений 1); покалічений, скалічений …
7понівечений — а, е. 1) Дієприкм. пас. мин. ч. до понівечити. || поні/вечено, безос. присудк. сл. 2) у знач. прикм. Поламаний, зіпсований, зруйнований. 3) у знач. прикм. Побитий, покалічений. || Підірваний, ослаблений. 4) у знач. прикм. Спотворений. ||… …
8убогий — (вбо/гий), а, е. 1) Який живе в нестатках, злиднях; бідний; прот. багатий. || Недостатньо забезпечений матеріально; небагатий, незаможний. || у знач. ім. убо/гий (вбо/гий), гого, ч.; убо/га (вбо/га), гої, ж. Бідна людина. || Старець, жебрак. 2)… …
9цілий — а, е. 1) Такий, від якого нічого не відділено, не відокремлено; не розділений, не роздроблений. || Наповнений до країв, по вінця; повний. || Який не був у користуванні, не початий. || У повному складі, без винятку. || Весь від початку до кінця… …
