непокоїти
1непокоїти — дієслово недоконаного виду …
2непокоєний — прикметник …
3непокоєння — іменник середнього роду …
4непокоїтися — дієслово недоконаного виду …
5непокоєння — я, с. Дія за знач. непокоїти і непокоїтися …
6непокоєний — а, е. Дієприкм. пас. мин. ч. до непокоїти …
7непоко́й — я, м. Отсутствие покоя, спокойствия. Видел он очень много, с юных лет заболев скитальчеством, непокоем, жаждой непременно увидеть все. Паустовский, Иван Бунин …
8непокоїти — о/ю, о/їш, недок., перех. 1) Порушувати чий небудь спокій; завдавати турботи, клопоту; турбувати. 2) Викликати хвилювання, тривогу, побоювання; приводити у стан неспокою, занепокоєння; хвилювати. 3) Завдавати фізичного болю; турбувати …
9непоко́йный — ая, ое; коен, койна, койно. устар. Беспокойный. Я волнуюсь, сердце замирает у меня; ты тоже непокойна. И. Гончаров, Обломов. Качаясь, как на палубе В погоду непокойную, Представил он, как тешились В его то времена! Н. Некрасов, Кому на Руси жить… …
10непоко́рно — нареч. к непокорный. Теплый ветерок трепал ее волнистые светлые волосы, непокорно выбивавшиеся из под пилотки. М. Алексеев, Солдаты …
