нарікати
1нарѣкати — НАРѢ|КАТИ (1*), ЧОУ, ЧЕТЬ гл. Звать, призывать: не подобаѥть хрьсти˫анѹ оставити цр҃къвь б҃жию. и отъходити и анг҃лы нарѣкати и съборы творити. иже отъвьржени сѹть. (ὀνоμοζειν) КЕ XII, 98б …
2нарікати — дієслово недоконаного виду …
3нарікати — мати на когось жаль (на никого не буду нарікав, бом сий сам нашов тото звото) …
4нарікати — а/ю, а/єш, недок., наректи/, ечу/, ече/ш, док. 1) тільки недок., неперех., на кого – що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати невдоволення ким , чим небудь, прикрість із приводу чогось; ремствувати, скаржитися. 2) тільки недок., неперех., рідко …
5нарікання — я, с. Дія за знач. нарікати …
6насікати — а/ю, а/єш, недок., насі/кти, ічу/, іче/ш, док., перех. 1) Покривати поверхню чого небудь рядами нарізів, зазублин, насічок і т. ін. 2) Нарубувати певну кількість чого небудь. 3) тільки док., розм. Дуже побити, пошмагати …
7відказувати — нарікати [I,VI,VII] …
8ревнувати — нарікати, жалуватися [XII] …
9стисковати — нарікати, тужити …
10банувати — Банувати: журитися [30] сумувати [54] сумувати, журитися [48] сумувати, тужити [20] тужити, нарікати на когось [9;24] тужити, сумувати [51] тужити, сумувати; нарікати на когось [52] тужити [VII] тужити; нарікати на когось [V,IX] шкодувати,… …
