клятьба
1клятьба — іменник жіночого роду …
2КЛЯТЬБА — Клять клятьбу. Дон. То же, что класть клятву (КЛЯТВА). СДГ 2, 63 …
3клятьба — и/, ж. 1) Осуд, супроводжуваний зловісним пророкуванням, побажанням; прокляття. 2) Те саме, що присяга …
4КЛЯСТЬ — кого, кляти церк. проклинать, анафемить; ругать, бранить; желать кому зла, ненавидеть кого. Он его в душе клянет. Не кляни постылого приберет Бог милого! Просил святого: дошло до слова, просить клятова! беса. Клятой, упрямый, отбойный от рук. ся …
5РОТИТЬ — что, кого, вологод. (от рот?) бранить, ругать, клясть, проклинать. ся, божиться, клясться, заклинаться; слово церк., ·стар. и поныне вост. и особ. сев. Роченье ср. рота, ротьба жен. божба, клятва, клятьба; рота, особ. заклинанья, вроде: отсохни… …
6кляття — я/, с., діал. Клятьба …
7прокляття — I (осуд, супроводжуваний зловісним пророкуванням, побажанням), проклі[ьо]н, клятьба, закляття, заклинання; анат[ф]ема, анахтема (прокляття з відлученням від церкви) II ▶ див. лайка 1), осуд I …
8кляття — іменник середнього роду клятьба діал …
