Овручский район Житомирской области


Овручский район Житомирской области
Овручский район
Овруцький район
Герб
Страна Украина
Статус район
Входит в Житомирскую область
Административный центр Овруч
Официальный язык украинский
Овручский район на карте
Часовой пояс GMT +2

О́вручский райо́н (укр. Овруцький район) — административная единица на севере Житомирской области Украины. Административный центр — город Овруч.

Содержание

География

Площадь ??? км2.

Основные реки — Норин. На территории района расположен Словечанско-Овручский кряж.

История

Демография

Население района составляет 68 тыс. человек (данные 2005 г.), в том числе в городских условиях проживают около 17 тыс. Всего насчитывается ?? населенных пунктов.

Административное устройство

Населённые пункты

Левковичі.

У нашому чудовому поліському краї (хай і обпеченому нині гарячим крилом Чорнобиля), оповитому зеленню лісів, голубими плесами річок, величними просторами ланів є чимало давніх поселень, які своїм корінням сягають у глибоку давнину. Левковичі - чи не найстаровинніше село на Овруччині, центр однойменної сільської ради, якій підпорядковані села Левковицький Млинок та Острови. Село розташоване за 25 кілометрів на північний захід від районного центру, за 7 кілометрів від найближчої залізничної станції Велідники, та на автошляху Овруч-Словечне.

Поблизу протікає невеличка річка Ясенець.Ця місцевість відома з середини ХУ століття як поселення овруцької околичної шляхти Левковських та Невмержицьких (спочатку вони іменувались Невмиричами, пізніше - Невмирицькими). Родоначальником їх був Ларіон Валевський, який, в свою чергу,'походив з родового гнізда якогось Булгака чи Болгака.

Ларіон Валевсьхий одержав грамоту на володіння Левковицькою землею від удільного київського князя Олелька Володимировича у 1450 році. В цій грамоті сказано:"... не обязан он нам служить со слугами, ни платы платить, ни каких бы то ни было посылок; и не должен он в Чернобыль с подводами на сторожу ездить, но служить ему службу с бояры" (Архів Сангушків, - т.1, ч.1, - с.22-24). - Левковські визнавалися і в грамотах, виданих їм київським воєводою, багатим литовським паном-катопиком Мартином Яновичем Гаштовтом (1471-1482), великим князем литовським І королем Польщі Казиміром IV Ягеллончиком, а також в указах польського короля і великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа у 1569 (ця дата вважається першою писемною згадкою про село) і 1571 роках. Згадуються вони і в описі Овруцького замку 1545 року в числі земян, які мали землеволодіння в ньому, а люстрація І683 року вказуе на Левковських як на найбагаточисленнішу частину навколишньої шляхти. Ті ж документи пояснюють походження родів Верповських і Гаєвських, родичів Левковських,але вони прийняли інші прізвища біля 1648 року. Левковичї були тоді в безпосередній єдності з селом Невмиричами (Невмерицьким) й тому часто ці дві назви для позначення одного і того ж поселення вживаються в актах (Архів..., с.218). Біля Левковичів з історичних джерел відомі такі урочища: Великий ліс, Газовське селище, Деснове, Жидова річка, Заремінь-болото, Кам'яна (Камінь), Косинь-острів, Крушина, Лава, Литовський острів, Люблінський мох, Михач-болото, Моровінь-острів, Півенський луг, Переділ, Перетимль (Перетилай), Роговка -річка, Савинець, Словечна-річка, Смольчанська {або Смольчинська) земля, Спаський острів; Трунів острів, Тиврів -болото, Уласове селище, Чорний острів, У ХУІ-ХУІІ ст. в селі діяв православний Свято-Миколаївський чоловічий монастир, заснований на кошти дворян Левковських, Невмирицьких (Невмержицьких) та їх братів. Першим ігуменом цієї святині був Єремій Гдишинський. Монастир користувався особливою повагою в місцевої православної шйляхти і вважався її релігійним центром.В день святого Миколи, тобто в день свята монастирської церкви, тут збиралося багато прихожан з усіх навколишніх сіл. Шляхтичі складали духовні заповіти з вимогами, щоб їх тіла обов'язково поховали у монастирі у Левковичах і щоб їхні нащадки відслужили панахиди за упокій душі померлих. Чимало околичної шляхти вкладало гроші на користь монастиря, а деякі навіть вступали до монастирської братії З 1890 року Левковицький монастир був приписаний до Межигірсьюго Спасо-Преображенського православного монастиря поблизу Києва, в якому протягом 1669-1703 рр. посаду ігумена займав Феодосій Васьковський (до речі, уроженець села Васьковичів теперішнього Коростенського району), автор добре відомого дослідникам історії Києва свідчення про становище і маєтки київських міщан напередодні Хмельниччини. Відома скарга Невмирицьких і Левковських 1606 року-про наїзд (з дозволу овруцького старости) попа Пятницької церкви в Овручі Никона на їхні двори і конфіскацію "коней двое и волов тры за неякое ведро меду, на церков Пятницу якобы от нас приходячое". Взагалі, впродовж 1536 р. і до 90-х років XVIII ст. включно кожен черговий намісник Овруча розпочинав своє правління з перевірки місцевої, околичної шляхти "на міцність", намагаючись підпорядкувати їх власному присудові, ігноруючи при цьому пряму підлеглість багатьох заушських земян Києву. Зокрема, останній напередодні Хмельниччини спалах неспокою в Заушші (місцевість, розташована на берегах річки Уж, яка в старовину називалась Уш або Уша) припадає на 1605-1607 роки, за старостування в Овручі князя Михайла Вишневецького і його заступника Павла Руцького, котрі, заперечуючи шляхетство Ущапів, Васьковичів, Баранівських,Левковських, Бовсунів, Гошовських та інших, спробували примусити їх до виконання замкових послуг і сплати церковної десятини на овруцьку Пятницьку церкву. * Зауважимо, що абсолютна більшість заушан - це из предков своих убогая шляхта", котра "підданих не має, але сама з димів своїх платить", як зазначається у поборових тарифах. За податковою документацією 1571 року, такої шляхти було у с. Невмиричах 9 димів (будинків, дворів), у Левковичах - 6, Барановичах - 2, Кобилині - 15, Верповському- 2 дими і т,д. Згідно з реєстром збору людей на військову службу 1579 року, в Заушші і суміжній Оаруччині існувало 32 села такого типу, де значилося 207 боярських "димів" - дворів, тобто близько 1200 (виходячи з розрахунку по 5-6 осіб на "дим") душ шляхти. Наприкінцї XVII і у ХУШ ст.посилилася спроба польської шляхти не тільки до посилення соціального гніту місцевого українського населення, а й до його релігійного поневолення, до окатоличення. це мало місце, зокрема, на храмове свято св.Миколи у 1714 р. 18 червня 1716 році жителі Левковичів зірвали спробу намісника монастиря Макарія Надземського і монаха Феодосія азяти участь разом з овруцькими єзуїтами у процесії на честь католицького свята "Божого тіла". Натовп чоловіків і жінок наздогнав і затримав монахів аж у Велідниках. Вони забрали у монахів церковні книги, а в Макарія патент на звання, намісникаика православного монастиря, зняли з них ряси і клобуки, залишили в одній білизні, позбавивши таким чином можливості продовжувати далі подорож до Овруча і брати участь в наміченій процесії. Ось так левковичани покарали легковажний _задум своїх православних монахів і протистояли втручанню єзуїтів у їхні монастирські справи. - У ХІХст,Левковичі входили до складу Хлуплянського маєтку поміщиків Міліовичів. Церква Миколаївська дерев'яна, збудована в 1815 році. Левковичі здавна, славляться своїми майстрами-умільцями, зокрема вишивальницями, чудовими роботящими людьми, Незважаючи на всі теперішні негаразди, село живе, працює й сподівається на краще...

Підготував Левківський Микола Юхимович ljaco@mail.ru


Экономика

Транспорт

Культура

Достопримечательности

Библиография

Ссылки

Житомирская область




Wikimedia Foundation. 2010.

Смотреть что такое "Овручский район Житомирской области" в других словарях:


Поделиться ссылкой на выделенное

Прямая ссылка:
Нажмите правой клавишей мыши и выберите «Копировать ссылку»

We are using cookies for the best presentation of our site. Continuing to use this site, you agree with this.