Чёрная (Одесская область)

У этого термина существуют и другие значения, см. Чёрная.

Село Чёрная укр. Чорна Страна УкраинаУкраина Область ОдесскаяОдесская область Район Красноокнянский Координаты Координаты: 47°37′08″ с. ш. 29°20′23″ в. д. / 47.618889° с. ш. 29.339722° в. д. (G) (O) (Я)47.618889, 29.33972247°37′08″ с. ш. 29°20′23″ в. д. / 47.618889° с. ш. 29.339722° в. д. (G) (O) (Я) Основан 1840 Площадь 5,74 км² Высота центра 120 м Официальный язык украинский, русский Население 2157 человек (2001) Плотность 375,78 чел./км² Часовой пояс UTC+2, летом UTC+3 Телефонный код +380 4861 Почтовый индекс 67911 Автомобильный код BH / 16 КОАТУУ 5123185701

Чёрная (укр. Чорна) — село, относится к Красноокнянскому району Одесской области Украины.

Население по переписи 2001 года составляло 2157 человек. Почтовый индекс — 67911. Телефонный код — 4861. Занимает площадь 5,74 км². Код КОАТУУ — 5123185701.

Местный совет

67911, Одеська обл., Красноокнянський р-н, с.Чорна  (укр.) У мальовничій долині, біля річки Тростянець, що впадає в басейн Дністра, розташувалось село Чорна. Територія, на якій розташоване село, знаходиться у північній частині сучасної Одеської області.

Перші довідки про Чорну - приблизно у 1740 році. Засноване село Чорна переселенцями з Молдови та селянами втікачами з Правобережної України. Назва походить від долини, яку вкривав дубовий ліс. Спочатку населення жило у кількох хуторах. З часом вони злилися в одне поселення, яке швидко зростало за рахунок припливу нових жителів.

На початку 19 століття село належало найкрупнішому поміщику Правобережної України генералу французької артилерії князю Олександру Любомирському. Жителів на той час було о 2376 чоловік. Більшість з них молдовани і тільки третя частина малороси.

Перша церква була уніатська, яка була побудована в 1748 році. В 1867 році при допомозі казни було побудовано церкву на честь святого Миколая. В 1872 році відкрилася школа.

На початку 19 століття Чорна переходить до поміщика Сабанського, який переселяв на чорнянські родючі землі кріпаків з інших маєтків. В 1831 році за участь Сабанського в польському повстанні село Чорна у нього було конфісковано.

У другій половині 19 століття наше село стає центром Чорнянської волості Балтського повіту Камянець-Подільської губернії і залишалось ним до Великої Жовтневої революції.

Злиденним та темним було село. Діти бідноти не навчалися, школу відвідували 20 хлопчиків і 5 дівчаток. В переджовтневий період в селі з вищою освітою не було ні одного чоловіка, з середньою - 3 вчителя та 5 осіб із заможних селян, піп та дяк.

Перша світова війна принесла чорнянам страждання та тяжкі випробування. Внаслідок мобілізації чоловіків багато дворів залишилося без годувальників. В березні 1918 року село захопили австро-німецькі окупанти. Чорна стала однією з баз придністровських партизанів. Сюди восени 1918 року з Одеси приїхав комуніст Решетніков Дем'ян Прокіпович, посланий з метою організації партизанського руху. Наприкінці 1918 року - вигнання з України австро-німецьких загарбників.

1920 рік. Селянські господарства після імперіалістичної і громадянської війни були у тяжкому стані, а посуха 1920 і 1921 років зовсім розорила селян. Населення голодувало. Новообрана сільрада, комнезам (120 членів), партійний осередок створювали комітети взаємодопомоги, вилучали мішки хліба у куркулів і передавали бідноті, сім'ям червоноармійців.

В 1923 році в селі було організовано сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство, через яке біднота придбала реманент, насіння, худобу. Воно видавало кредити, допомагаючи бідноті і середньому селянству підняти господарство. В усіх цих починаннях певну роль відіграла сільська рада, до складу якої входило 40 членів.

Наприкінці 20-х років село Чорна стало великим селом, яке входило до Красноокнянського району Молдовської АРСР. В ньому проживало понад 4 тисячі чоловік: 3136 українців, 742 молдовани, 136 євреїв, 2 росіян, 6 поляків. В селі нараховувалось 889 господарств селянського типу і 23 господарства неселянського типу. Жителі займались хліборобством і різними кустарними промислами. У 1928 році із сільської бідноти організовано сільськогосподарське об'єднання "СОЗ", в яке входило 20 сімей. Згодом Корчинський В. потрапив у немилість до місцевої влади...сім'ю "розкулачили", а сам господар млина, не знати з якої причини, потрапив до психіатричної лікарні. Вітряний млин перейшов у щойно створений колгосп.

Голод 1932 - 1933 років. Бичкова Цілія Ісаївна, дочка голови сільської ради, розповідає: "Їли ми хліб із лободи. А в школі нам давали гарячу похльобку. Коли поспів урожай 1933 року, то збирати його не було кому, посилали нас, школярів на поле. Людей, які помирали, навіть нікому було хоронити. Якось мій батько сказав, що в один день померло 90 чоловік у нашому селі".

1934 рік - утворення Чорнянського району Молдовської АРСР. В селі організовують машинно-тракторну станцію, яка допомагає колгоспам району раціонально обробляти землі.

21 лютого 1935 року - перші районні партійні збори в селі.

Складним було життя перед війною: абсолютна відсутність гласності, нічні арешти "ворогів народу", не один із чорнян таємниче зник із села. Так, Плешко Григорій Миколайович, простий колгоспник, неграмотний був арештований восени 1937 року. Довгих три роки не знали, де їх чоловік і батько сім'я. А в 1940 році прийшов один-єдиний лист від Григорія Миколайовича, що перебуває він в одному із таборів в Магаданській області. Цей лист і допоміг його дочці Черкіс Ользі Григорівні добитись реабілітації свого батька. У 1956 році Плешко Г.М. був реабілітований посмертно".

1928 рік - споруджено триповерховий будинок семирічної школи. У 1937 школа була реорганізована у середню школу. У червні 1938 році відбувся випускний вечір для першого випуску Чорнянської середньої школи. В Чорні працювали також восьмирічні і кілька початкових шкіл. Діти українців і молдован навчалися рідною мовою. Напередодні війни в Чорні були кінотеатр, клуб, бібліотека, весь фонд якої було спалено в роки Великої Вітчизняної війни.

Мирне господарство і культурне будівництво перервала війна. 15 липня 1941 року випускники 10-А і 10-Б класів Чорнянської середньої школи разом зі своїм класним керівником Чеботарем Василем Марковичем добровольцями відправились на фронт. З колгоспного активу сформували винищувальний батальйон, який виловлював ворожих розвідників, охороняв важливі об'єкти. В липні, у зв'язку з наближенням ворога, почалася евакуація людей, матеріальних цінностей. 7 серпня 1941 року німецько-фашистські війська окупували с.Чорну. В Чорнянському районі Одеської області фашисти розстріляли багато службовців. В Чорні, як і на всій території області, для всіх громадян віком від 14 до 50 років було введено обов'язкову трудову повинність, яка не оплачувалася і приносила окупантам 28 млн. річного зиску. По даним Одеського державного архіву, в селі Чорна за період окупації забрано з колгоспів 717 коней, більше 700 голів великої рогатої худоби, 2242 овець, 725 свиней, 6405 курей. Спалено і знищено районну їдальню, електростанцію в колгоспі "Більшовицька перемога", багато гектарів колгоспного лісу. Загальна сума збитків, заподіяних селу німецько-румунськими загарбниками, обчислюється у мільйони карбованців. Правителі Румунії вживали заходів для створення собі опори на селі. В Чорні була відкрита школа, навчання в якій велося на молдовській мові. За місцевими вчителями і учнями спостерігали окупанти. Але чорняни не мирилися з окупаційним режимом. Багато жителів проводили підпільну патріотичну роботу. Чимало з них були зв'язано з партизанами, які діяли у сусідніх районах. Зокрема Гутовська М.В., приймала і розповсюджувала зведення Інформбюро про становище на фронтах, коли вона померла в 1982 р. її проводжало все село. Війна принесла горе і страждання в кожну сім'ю. Не обминула вона і сім'ю поляків Черховських...в 1943 році 14-річну дівчину Марію Черховську насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини, а там і в концентраційний табір Освенцім. Довгоочікуване визволення дівчина зустріла в концтаборі Бухенвальд. Післявоєнні шляхи привели Черховську М.В. на територію Західної України. Звідти, як переселенка, приїхала в Чорну.Весна 1944 року...28 березня наші війська визволили с.Чорну. Це означало, що одна із коротких доріг відступу ворожих військ до Дністра через Чорну уже була відрізана. В жорсткому бою за дорогу Коси-Слобідка-Чорна біля хутора Веселий Кут червоноармійці не пропустили відступаючого ворога. Про цей бій нам нагадує братська могила загиблих воїнів, в якій лежать більше 50 чоловік, а на гранітній плиті указані ті прізвища, які змогли установити. Ще одна могила воїнів знаходиться на подвір'ї середньої школи. В ній захороненні воїни Червоного прапора мотоциклетного полку, який входив в 5-ту гвардійську червонопрапорну танкову армію, нею командував Ротмістров П.А. Цей полк відбив атаки ворога, який хотів повернути свої позиції....На могильній плиті імена загиблих. Слідопити Чорнянської середньої школи немало зробили, щоб зібрати матеріал про захороненних воїнів цього полку.

Після війни проведено запис бойових подвигів ветеранів, зібрана картотека. Знайдений матеріал систематизований і розміщений в шкільному Музеї бойової слави. Матеріали пошуку регулярно публікувались на сторінках районної газети "Промінь Ілліча". 3 вересня 1989 року в Чорні 128 ветеранів дивізії зібралися на зустріч, вони подарували музею меморіальну дошку, був знятий фільм про цю пам'ятну дату, який зберігається у фондах музею.

Відразу ж після визволення Чорни від німецько-фашистських загарбників сільська рада почала налагоджувати організаційну і політико-масову роботу. Відбудова колгоспів, МТС та шкіл на умовах величезних труднощів, не вистачало людей, не було машин, механізмів. У зв'язку з нестачею тяглової сили на польових роботах застосовувались корови з власних господарств колгоспників. На відродження господарств колгоспників піднялася вся громадськість села. У вересні 1945 року в Чорні відбулася районна конференція демобілізованих воїнів-фронтовиків, які стали надійною опорою у зміцненні артільного господарства. В 1945 році почала працювати Чорнянська МТС. З вересня 1944 року почали працювати середня і восьмирічна школи, всі діти шкільного віку були охопленні навчанням. У квітні 1945 року відновив свою роботу Чорнянський радіо-вузол. Поступово долались руйнівні наслідки війни.

Та не все складалося так, як хотіли наші люди. 1946 рік видався засушливим, неврожайним. Тому не в кожній оселі був якийсь запас продуктів. По даним архіву Чорнянської сільської Ради в "Погосподарській книзі основних виробничих показників господарств колгоспників в 1947-1948 р.р." подаються відомості, що в 1947 році померло 147 чоловік.

А потім був врожайний рік. Перше, що зробив голова колгоспу, коли почали збирати новий урожай - роздав всім колгоспникам по кілька кілограмі зерна. Щоправда, в райкомі партії потім довелося давати пояснення. Близько 400 тис. прибутку не задовольняли голови колгоспу і тоді вирішили посадити виноградник і сад. Сто двадцять гектарів винограду на Дігорянській горі та новий сад в селі через кілька років дали прибутку 1 млн. 200 тис. карбованців.

В 1950-1951 р.р. члени артілей і працівники МТС домоглися нових успіхів. В колгоспі ім. Дзержинського на площі 482 га зібрали пшениці по 22,3 ц. з гектара, а в артілі "Більшовицька перемога" на площі 410 га - по 26 ц. з га. За ці успіхи 26 трудівників нагороджені орденами і медалями, орден Леніна одержали 6 чоловік. Кращому комбайнеру Чорнянської МТС Корчинському Антону Пилиповичу, який у 1950 році за 24 робочі дні зібрав і намолотив своїм комбайном 8607 ц. зерна, Президіум Верховної Ради СРСР Наказом від 6 квітня 1951 року, присвоїв високе звання Героя Соціалістичної праці.

Важливим етапом розвитку сільського виробництва було об'єднання колгоспів в одну укріплену артіль ім. Дзержинського, це сталося в 1957 році.

1965 рік - колгосп ім.Дзержинського являє собою велике багатогалузеве господарство: великий машинний парк, 1550 членів. 1966 рік - в артілі налічується 3660 голів великої рогатої худоби, 2,8 тис. свиней, понад 1,3 тис. овець і кіз. Наприкінці 1929 року і на початку 1930 року в селі було створено чотири сільськогосподарські артілі (бригади): "Червоний партизан", "Чесна праця", "Більшовицька перемога", в які вступили майже всі бідняки і середняки села. Одноосібних господарств залишилося понад 50. Але не легко було селянству привчитись колективно вести господарство. Земля оброблялася по-старому: кінським плугом орали, ручними косами косили, невеликими молотарками, конфіскованими у куркулів, молотили.

В середині 30-х років малописьменний чорнян Корчинський Василь Антонович взявся за добру справу: збудувати в селі млин і таким чином забезпечувати селян борошном і крупами. На початку колективізації на селі з хлібом були нестатки.лени одержували на трудодень по 1 крб. 80 коп. і по 2,2 кг. хліба. А вже в 1967 році оплата праці становила 4 крб. 70 коп.

На початку 60-х років в Чорні проживало 3261 особи, було 1079 дворів. Основна частина населення працювала в колгоспі. В особистому користуванні колгоспників у 1967 році було 78 мотоциклів, 2 автомобілі. Чорняни будують добротні цегляні оселі на 3-4 кімнати під черепицею, шифером. За період після війни до 1965 року побудовано в селі 107 будинків. За роки семирічки і 8 п'ятирічки тут збудовано 7 мостів, проведено водопровід. Широко увійшла в побут жителів електрика. Протягом 1964-1966 р.р. чорняни посадили 26 тисяч декоративних і фруктових дерев.

Рік у рік збільшується асигнування та утримання сільської лікарні, що мала 45 ліжок. 5 лікарів різних спеціальностей і 17 чоловік середнього медичного персоналу надавали медичну допомогу населенню, проводили профілактичну роботу, стежили за чистотою села.

В 1967 році у середній та восьмирічній школі навчалися понад 800 учнів, у вечірній десятирічці - 167 дорослих. 27 колгоспників здобували освіту у філіалі заочної середньої школи. Педагогічний колектив складався з 60 вчителів, половина з яких мала вищу освіту.

Ссылки

• Чёрная на сайте Верховной рады Украины  (укр.)